Восени минулого (2022) року, при укритті інжиру, воникла ситуація – кущ інжиру Неаполітанський (на третій рік) дав такий приріст, що де-які гілки значно збільшились в діаметрі і втратили гнучкість. Спроба пригнути їх до землі в інжирній траншеї показала, що гілки можуть відчахнутись і весь кущ буде сильно травмований. Після декількох сроб було прийнято рішення – гілки, які неможливо запакувати в траншею – відрізати. Таким чином було вирізано три гілки по три-чотири сантиметри в діаметрі. Зазвичай такі гілки відразу ставали матеріалом для черенків і відправлялись в підвал на зиму. Але цього разу вирішили провести екперимент – одну гілку (саму більшу) залишили зимувати на відкритому грунті, без жодних накриттів – просто голу гілку на землі під дощами і морозами. Попри відносно теплу зиму, нашій гілочці довелось декілка разів перенести обледеніння і майже тиждень морозів, коли температура сягяла -15-16 градусів. 25 січня дослідну гілку почеренкували… А далі трішки терпіння, чекаємо результатів. Вони можуть виявитись досить цікавими. Далі буде…